1646

2026

Саме цим роком датують один із ранніх відомих образів Козак Мамай — фігури, що поєднує в собі воїна і митця. У цій іконографії козак зображений у стані спокою, з кобзою поруч, тоді як зброя залишається невід’ємною частиною його присутності. Ця подвійність формує одну з ключових моделей української культурної ідентичності — здатність до дії та одночасно до осмислення досвіду через творчість.

Образ Мамая не є портретом конкретної особи, а радше узагальненою фігурою, що втілює спосіб мислення. Його візуальна мова поєднує статичність і внутрішню напругу, відображаючи стан рівноваги між війною і культурою. Саме ця логіка — не протиставлення, а співіснування — лежить в основі сучасних художніх практик, сформованих у військовому середовищі. ​ Сьогодні творчість військовослужбовців Збройних Сил України продовжує цю традицію. Художники, фотографи, музиканти та автори міждисциплінарних практик не припиняють творити в умовах служби, зберігаючи авторство як форму присутності. Їхня практика виникає не після досвіду війни, а безпосередньо в ньому, фіксуючи фрагменти реальності та перетворюючи їх на цілісні художні висловлювання. У цьому контексті проєкт «Траєкторія інтеграції: Піксельна творчість» розглядає сучасних військових митців як носіїв тяглої культурної традиції, де творчість не є альтернативою війні, а способом її осмислення. Піксель як базовий елемент візуальної мови проєкту виступає метафорою фрагмента досвіду, що складається у цілісне бачення — подібно до того, як у народному образі Мамая поєднуються дія, пам’ять і культура.

З глибокої давнини і до сьогодні українські воїни тяжіють до творчості це частина едентичності українського війська